«Кімната 322» - Розділ 1

Ще. Ще трохи... Лише б не впасти. Мені важко дихати, і я вже не бачу, що відбувається за вікном, а просто дивлюся на своє відображення - так легше тримати рівновагу. Крапельки поту стікають по спині між сідниць і лоскочуть шкіру. Від ранкової зачіски нічого не залишилося. До речі, треба пофарбувати волосся перед відрядженням. І ще треба запам'ятати більше не ставати на цю бігову доріжку: вона дивно стукає і у неї стерті кнопки. На таймері залишилося 49 секунд. Ще трішки. Чому скидати вагу так важко? У нас вже машини на автопілоті, а щось просте для схуднення так і не винайшли. Машини давно замінили коней, а ми досі бігаємо як коні, щоб виглядати як люди. Остання секунда - і той бажаний потрійний звуковий сигнал. Я вже майже падаю. Позаду почулося: "Молодець!". Це був Рома, який перестав залипати у свій телефон і нарешті звернув на мене увагу. Чудова робота у тренера! Вештаєшся собі по залу й командуєш, час від часу. Мене завжди забавляє, що він чоловікам допомагає робити підтягування, підтримуючи за спину, а дівчатам - за сідниці. Важкі робочі будні. Рома, звичайно, ласий шматочок, поки не починає говорити... Високий, стрункий, кубиків у нього на животі точно більше шести. Мабуть, найкращий прес, який я бачила наживо. Обличчям він теж вродився. Але інтелект його обійшов стороною. Маленька дитина в гарному чоловічому тілі.

- Чудово попрацювали! Післязавтра ноги та сідниці.

- Післязавтра я лечу до Барселони! Ти знову забув?

- А-а-а, точно! Ну тоді будеш засмагати з обвислими сідничками!

- Ха. Ха. Якби в мене був час засмагати. Я буду дуже зайнята, у мене важлива презентація.

- Вау, ти наче бізнес-леді! А про що презентація?

- Про автоматичну адаптацію рекламних компаній залежно від людських бажань та інших змінних, навіть враховуючи погоду та…

- Ого! І ти в усьому цьому шариш? Нагадай, ким ти працюєш.

- Ромо, вибач, давай іншим разом, мені треба бігти. Зараз зустрічаюся з подругою.

- Добре, Катю, тоді відбий п'ятірку! Гарної подорожі!

Шариш, відбий п'ятірку - спілкується, як підліток. Усвідомлюючи, що на цей раз часу на душ немає, я стрибаю в свою червону і не дуже чисту “Тойоту” - саме так я виглядаю зараз. Жахаюся, випадково побачивши своє волосся в дзеркалі. Але часу на жахи також немає. Я натискаю на газ. Віка - моя найкраща подруга, а тепер ще й колега - вже сиділа за нашим улюбленим столиком біля вікна та допивала лате. Я завжди, потаємки, вважала себе привабливішою за неї, але сьогодні краще виглядала вона. Ідеальний макіяж, укладка, свіжий френч на руках і новий бежевий піджак, який я вже хочу приміряти. Як у неї на все вистачає часу? І, на відміну від мене, у неї вже є діти.

- Привіт, Вікусю!

- Привіт, Катю! Ти виглядаєш, ніби займалася сексом із футбольною командою!

- Ха. Ха. Сьогодні всі жартують. Я після тренування і не встигла зайти в душ. Вибач, що відразу до справ. Ти вже придбала квитки?

- Я бачу, ти хвилюєшся…

- Якщо відверто, то дуже. Ще ніколи не виступала для такої великої аудиторії. Я дуже хочу, щоб все було ідеально. Але впевнена, що щось піде не так. Перед вильотом буду ставити три будильники.

- Не хвилюйся, все буде добре. Ось наші квитки та страховка.

- Дякую. А готель?

- А це трохи пізніше. Нас всіх хочуть розмістити в одному готелі, і не так просто знайти таку кількість вільних номерів.

- Вся делегація в одному готелі - це просто чудово!

Кажу я з явним сарказмом. У цей момент підходить офіціант. Не давши йому навіть привітатися, я відразу шепочу: "Мені капучино без цукру та порожній круасан". Навіщо шепотом, сама не розумію, напевно, підсвідомо хочу показати, що не налаштована на довгу розмову.

- А що не так - всім разом тусити в одному готелі? Весело ж!

- Саме так, тусити! А я хочу нормально підготуватися і щоб мене ніхто не тягнув випити кожні 5 хвилин.

- Ну ти зануда.

- І, взагалі, останнім часом я дуже погано сплю, мене будить кожен шурхіт. Було б непогано нарешті виспатися, особливо перед виступом.

- Зануда! Що тобі заважає спати? У тебе навіть собаки немає! Лише хлопець на повідку. До речі, як у вас справи з Олегом? Він їде з тобою?

- Ні. Не виходить через роботу. Можливо, це й на краще. Мабуть, нам треба один за одним скучити.

- Ооу. Зникла пристрасть?

- Схоже на те. Поступово згасає.

- Зараз ми проведемо експрес-терапію. Викладай, скільки разів на місяць у вас секс?

У найнезручніший момент підходить офіціант з моєю кавою. Мені здається, він встиг почути Вікине питання. І, судячи з виразу обличчя, йому також цікаво почути відповідь. А я навіть не можу придумати іншу тему для розмови і просто сиджу в тиші, відводячи погляд. Лише вимовила "дякую" і чекаю, поки він піде.

- Ну?

- Скільки разів на місяць? Буде добре, якщо один раз, на два місяці…

- What!? Раз на два місяці!? Не хочу матюкатися у людному місці, але ви що взагалі з глузду з'їхали?! У нас двоє дітей і секс кілька разів на тиждень. Не дивно, що ти недо сипаєш. Ти не розслабляєшся!

- Я вже думаю придбати вібратор. Але мені навіть анонімну доставку приймати незручно.

- Та ти наче незаймана! Тобі не потрібен вібратор. Ти себе в дзеркалі взагалі бачила? До тебе черга з чоловіків вишикується, ще бійка буде.

- Сьогодні в дзеркалі я якраз не дуже. А взагалі, не розумію, що я роблю не так.

Віка озирнулась навкруги, очевидно, збираючись сказати щось пікантне.

- Одягни коротку сукню, без нижньої білизни, і ходи так по квартирі. Бажано, щоб сукня лише прикривала сіднички, але не більше. У нього завжди буде бажання підняти її вище. А ще краще, йдіть разом із ним так гуляти!

- Гуляти? Без трусиків? У короткій сукні? Тепер ти з глузду з'їхала!

- Повір, коли він почне помічати голодні чоловічі погляди, то одразу поведе тебе назад додому задовольняти. Перевірено!

- Ах ти погана дівчинка! Ти знаєш, в цьому щось є. Але я не впевнена, що таких ігор вистачить надовго. Добре, мені, напевно, вже досить скаржитись і пора їхати в офіс. Сьогодні ще до косметолога і мені треба визначитися з речами, які я буду брати із собою.

- Залиш місце для вібратора у валізі. Я тобі куплю, якщо ти сама соромишся. Буде чим зайнятися у номері.

- Не варто. Мені точно буде не до цього.

- Я вже казала, що ти зануда?

- Офіціанте! Можна рахунок, будь ласка?

- Їдь в офіс, занудо. Я оплачу.

279… Двісті сімдесят дев'ять непрочитаних імейлів! Понеділок має бути справжнім понеділком. Але навіть на пошту немає часу: мене чекає мій менеджер Анжела. У її кабінет мені зайти настільки ж страшно, як, напевно, буде страшно вийти на сцену через три дні. Я впевнена, що вона мене ненавидить. У Барселоні буде головна презентація нашої компанії в цьому році, і вона точно хотіла б виступити сама, якби не вагітність. Коли обрали мене, Анжела якось не дуже схвалювала мою кандидатуру. Особливо враховуючи мій відносно малий досвід. Заходячи до ліфта, я починаю вигадувати відмазки, чому навіть слайди не готові. Як же я полюбляю все відкладати на останній момент! Я просто олімпійський прокрастинатор. Цікаво те, що чим важливіша робота, тим більше відкладаю. Мабуть, це через страх зробити щось не ідеально. Ліфт відкривається. Я, як маленька дитина, повільно йду до дверей, за якими очікує покарання. Підскочила від раптового сповіщення на телефоні. Треба його поставити на беззвучний режим. Або вже не треба. Оповіщення було про те, що зустріч скасувалася. У Анжели якийсь форс-мажор. Вау! Невже мені сьогодні пощастило? Тепер навіть не схоже на понеділок. Але радіти все одно зарано. Розгрібати мені сьогодні багато. Та й презентація сама себе не доробить. Я глибоко вдихаю і впевненою ходою прямую до свого затишного робочого столу з гумовою качечкою біля монітора. Її мені подарували айтішники після чергової проблеми з робочим комп'ютером, якою я їх діставала чотири дні. Здається, вони хочуть, щоб я спілкувалася з качечкою про свої проблеми, а не з ними.

- Знову горбишся?

Це був Марк - наш біг бос. Від його голосу я аж підстрибнула. Капець, а я справді горблюся. Мені стало соромно, що він побачив мене в такій негарній позі. Знову. Марк робив зауваження у стилі "сиди рівно" лише мені. Він завжди ставився до мене з якоюсь незрозумілою батьківською турботою. Найбільший шок був місяць тому, коли номінували кандидатів на виступ у Барселоні. Несподівано для всіх Марк обрав мене. Я впевнена, тепер вся компанія думає, що я з ним сплю. Принаймні це було перше питання, яке мені поставила Віка того вечора. Ніхто не вірить, що я була найбільш вдалим кандидатом. Ніхто, зокрема і я. Чи, може, мені реально з ним переспати? Все одно всі так думають. Марк начебто пройшов повз, і я майже розслабилася, ще раз оцінивши його сідниці в нових джинсах. О ні, він обертається!

- Катю, а давай влаштуємо репетицію завтра вранці. Зберемо весь офіс, щоб ти практикувала працювати з аудиторією.

- Ох, а я сподівалася, що з мене лише один раз порегочуть і я відразу звільнюся. Хоч у Барселону встигну з'їздити.

Мені завжди було легше жартувати з Марком, ніж з Анжелою, хоча він був її босом.

- Тоді я дам обіцянку, що ти все одно з'їздиш, навіть якщо зганьбишся. А потім я тебе сам звільню.

- Я так розумію, вибору в мене немає. Ну, окей, сором так сором.

- Може, тобі пощастить і офісні гієни тебе не зжеруть.

- Сумніваюся. Наші гієни страшніші за велику сцену.

- Зроби розсилку. Не забудь запросити всіх - на десяту ранку.

- Окей, босе! Займуся організацією власного жертвоприношення.

- Я впевнений, що буде класно. Окей, не буду тебе більше відволікати. Мені треба ще пару ледарів навідати.

Марк із усмішкою пішов далі. Ну хоч настрій йому підняла. А до мене прийшло усвідомлення реальності, і усмішка з мого лиця почала зникати. Сьогодні вночі сон скасовується. Косметолог теж скасовується. Це просто чудово. Краще сорому може бути лише сором невиспаною і непривабливою. Гаразд, не треба втрачати контроль над собою. Напишу Олегу, що він сьогодні вечеряє пельменями, та за роботу.