«Кімната 322» - Розділ 2

Вівторок.

Вже другий день поспіль я їду в офісному ліфті як на страту. Напевно, це скоро почне викликати погані асоціації. Вчора мене врятувало диво. Сьогодні мене може врятувати лише кінець світу. Від утоми мене починає нудити навіть у ліфті. Добре, що мені ще вдалося поспати хоча б дві години. Я їду на останній поверх бізнес-центру, де є велика аудиторія, в якій я ще жодного разу не виступала, лише бачила як це робив Марк.

Виходячи з ліфта, я швидко подивилася на годинник. 10:04 - ну це ще не так погано. Все одно раніше 10:15 починати немає сенсу. Запізнюватись у нашій компанії полюбляю не лише я.

Неподалік від входу в аудиторію утворилась довга черга до єдиної кавомашини на поверсі. Окей, мені туди - допінг зараз точно не завадить. Марк вже на роботі і стоїть у черзі з усіма. Один із нових співробітників пропонує пропустити боса без черги, але Марк категорично відмовляється і продовжує стояти майже наприкінці. Мене приваблює його людяність, він завжди намагається бути нарівні з усіма.

Марк махає рукою, подаючи сигнал, щоб я підійшла до нього.

- Good morning, Катю.

- Morning, тільки не дуже good.

- Чого це? Ти добре виглядаєш.

- Неправда. Я щойно бачила себе у дзеркалі.

- Ти готова запалити натовп?

- Хіба що приспати. Мені моя презентація здається нуднішою за шкільний підручник із фізики.

- Ти ж п'єш капучино без цукру? Я тобі візьму, а ти поки йди підключайся до проектора.

Ого, Марк знає, яку я п'ю каву? Може, я йому реально подобаюсь?

Я переступаю поріг аудиторії, передчуваючи, що на мене всі дивитимуться, поки я буду готуватися. Але, на моє щастя, там поки що лише чотири людини і всі невідривно “втичать” у свої телефони. Я начебто повинна засмутитися, що всім пофіг на мій виступ і, мабуть, на мою особистість також. Навпаки, сьогодні це викликає дитячу радість. Я погано підготувалась і погано виглядаю. Чим менше людей на мене дивитиметься, тим краще.

Одразу за мною у двері зайшла тінь маленького бегемотика. Це була вагітна Анжела. Вона сіла у першому ряду, біля входу. Напевно, щоб можна було бігати до туалету.

Окей, макбук підключений до проектора, слайди відкриті, електронний вказівник працює. Начебто все готове. Якщо чесно, я очікувала гіршого. Принаймні боротьбу з технікою та тролінг від наших айтішників. Може, не все так погано і я таки запалю натовп?

Аудиторія вже наполовину повна, і я починаю хвилюватися. Ось ще зайшло двоє людей. Окей, мені треба перестати дивитись на двері, бо зараз сама через них вибіжу. Звичайно, я не змогла придумати нічого кращого і почала витріщатись у свій телефон, як це вже роблять інші. Незручно дивитись на людей, якщо нічого не говориш. Мені навіть стало прикро, що я так швидко все підключила і тепер "насолоджуюся" цим незручним очікуванням.

До аудиторії зайшов Марк. Одразу за ним, як за ватажком, ринув офісний планктон. Я думаю, більшість із них навіть не розуміє, навіщо прийшли. Але це не важливо. Для них важливо, що час робочий, а працювати не треба.

Тримаючи в кожній руці по чашці кави, Марк швидко піднявся на сцену. Коли я простягла руку, він раптом вирішив зробити щось на кшталт бального розвороту і урочисто вручити моє капучино. Такий незграбний міні перформанс викликав багато усмішок та шепотіння у залі. Я клянуся, що у другому ряду прочитала по губах "вона з ним спить". Це просто чудово.

На мій подив, всі місця вже були зайняті. Багато хто навіть стояв. У цій аудиторії ще ніколи не було так багато людей. Ох.

Марк узяв мікрофон:

“Друзі, саме час прокинутися! Як ви вже знаєте, завтра розпочинається найбільша у світі IT-конференція - AnyTech Summit. Минулого року вона проходила у Гонконгу, де я виступав сам. Цього року вона відбудеться у Барселоні, а виступатиме там Катерина. Сьогодні ми проводимо репетицію. Так що не треба ставитись дуже критично. Катя ще у процесі доопрацювання. Плюс не так легко виступати англійською.“

- Катю, твій вихід!

- Дякую, Марку.

Тепер всі очі були направлені на мене. Останні секунди тиші і чергова спроба подумки прокрутити вступну фразу. У мене пересохло у роті, ніби там посушили феном. Дивне відчуття у животі, ще й запаморочилася голова. Коли я підходила до мікрофона, то відчула, як підкошуються ноги. Ох, як же мені ніяково. Але тікати вже нікуди.

Я роблю фінальний вдих. У моїй голові крутиться: “Думай англійською! Думай англійською!”. Ох, ні, треба так: “Think in English! Think in English!”.

Настав час зробити крок у прірву. Я починаю говорити тремтячим голосом:

"Hello!.."

Вийшло так собі... Для мене це фіаско. Мій внутрішній перфекціоніст розчавлений. Майже півтори години нудного мукання, з незручними паузами та дитячими помилками. Більшість “слухачів” навіть не намагались вдавати, що вони звертають увагу. Насамкінець навіть Марк уткнувся у свій телефон.

“Дякую всім за увагу! Рада відповісти на ваші запитання.”

Жодного питання не пролунало. Всі поспішно рушили до виходу. І так просиділи майже на пів години довше, ніж планувалося. Або всім просто пофіг!

Так низько я себе ще ніколи не відчувала. Втомлена, негарна, осоромлена. Мені більше не хотілося піднімати голову. Я мовчки збирала свої речі. Марк сплив разом із натовпом і навіть не підійшов.

Натомість підійшла Анжела. Перший раз у своєму житті я побачила співчуття у її очах. Вона була як ніколи мила.

- Катю, у тебе все вийшло загалом нормально. Але готуватись тобі ще треба.

- Ага, нормально… Так, я саме збиралась витратити останній день на підготовку.

- Маленька порада. Ніколи не починай свій виступ із великої таблиці. Дуже важливо, як ти почнеш. Від цього залежить половина успіху. Важко придумати нудніший початок, ніж таблиця.

- Дякую, Анжело. Я обов'язково це врахую.

Повернувшись на свій поверх, я пірнула в робоче крісло, без сил і мотивації. Тепер гидко навіть відкривати свої слайди, хоча працювати над ними треба. Боковим зором бачу, як до мене наближається Марк. Його ходу та силует, я ні з чим не сплутаю. Він повільно підійшов і став навпроти мене. При цьому не сказав жодного слова, а просто стояв і дивився з якоюсь новою усмішкою.

- Дай вгадаю. Я звільнена? І ти виступатимеш замість мене? Як то кажуть, якщо хочеш зробити щось добре, зроби це сам!

- Ні. Я хочу тебе ще помучити. До речі, вийшло все досить непогано.

- Та невже! Марку, я теж там була. Більшої ганьби можна було очікувати, тільки якщо я б знялася в дешевому порно.

Не вперше помічаю, коли я жартую про порно, у Марка спалахують очі. Цікаво, він мене уявляє голою в цей момент?

- Катю, помітно, що ти зробила глибоку роботу. У твоїй презентації багато важливого та цікавого. Але ти не звертаєш уваги на дрібниці, які насправді легко виправити. У тебе добрий товар, просто його треба вміти продати.

Він спеціально сказав “зробила глибоку роботу” після мого жарту про порно? Чи це мій збочений мозок шукає сексуальний підтекст у всьому?

- Окей. Буде краще, якщо ти мені будеш давати конкретні приклади. Якщо я не бачу, де помиляюся, то продовжуватиму і далі це робити.

- Добре. Наскільки мені відомо, Анжела вже тобі казала про таблицю на початку презентації?

- Ого. Оперативно у нас розповсюджується інформація. Так, казала.

- Таблицю краще перемістити в кінець або взагалі видалити.

- Без проблем. Вважай, що зроблено!

- У тебе ще був слайд зі списком із вісімнадцяти пунктів. Ти на ньому зависла на півгодини.

- Так, я також думала, що це багато… Але це головний слайд, де я перераховую всі переваги нашої системи.

- Саме так, переваги нашої системи. Це важлива інформація. Вона не має виглядати як сторінка з газети, з купою тексту, дрібним шрифтом. Очевидно, що треба розбивати.

- Хіба через це не стане більше слайдів? Їх і так вже забагато!

- Чому ти так думаєш?

- Думаю що?

- Чому ти думаєш, що слайдів занадто багато?

- Нууууу, я дивилась інші презентації. У мене склалось враження, що у мене слайдів вже більше середнього...

- Bullshit! Вимірювати розмір презентації слайдами - це порочна практика, яку притягли з університетів. Головна мета - донести меседж, найбільш ефективним способом.

- Добре, на скільки слайдів розбити список із вісімнадцяти переваг?

- Залежить від того, скільки буде пунктів на кожному слайді.

- Дякую, капітане очевидність! Я не знаю, скільки буде оптимально.

- Насправді знаєш. Ти просто не знаєш, що ти знаєш.

- Напевно, я знаю, що один це занадто мало, а вісімнадцять

- занадто багато. Може, дев'ять - це золота середина?

- Пішли на кухню, мені потрібна ще одна кава.

- І мені.

- А тобі краще поспати. Як закінчимо з презентацією, їдь додому.

Що блін? Знову татка ввімкнув! Хоча поїхати додому раніше - це непогана ідея. У мене ще валіза не зібрана. Та поспати мені справді не завадить. Якщо бос сказав спати, то спати!

Марк забрав своє американо з кавомашини та одразу попрямував до столу, де взяв упаковку зубочисток.

- Відвернись.

- Навіщо?

- Хочу здійснити біологічний експеримент. Повернешся, коли я скажу.

Трохи разгублено я повернулась в інший бік, де зустріла здивовані погляди колег за сусіднім столиком. Їм було настільки ж цікаво дізнатися, що відбувається, як і мені. Марк не соромився сторонніх глядачів під час свого “експерименту”. Я чула, як він шарудів зубочистками, потім щось робив у телефоні.

- Можеш повертатись.

Він сидів на тому самому місці. В одній руці телефон, друга лежала на столі, долонею вниз. Імовірно, під долонею були зубочистки.

- Отже! На рахунок три, я піднімаю руку і тобі треба сказати, скільки на столі зубочисток. Якомога швидше.

- Я готова.

- Один, два, три! Go!

- Мммммммм. Дев'ять!

У той же момент Марк зупинив секундомір на телефоні.

- А тепер ще раз. Відвернись.

Ми повторили той самий ритуал.

- Повертайся. Один, два, три!

- П'ять!

- Чудово!

- Я пройшла тест?

- Так, ти довела, що ти людина.

- Вважатиму це за комплімент.

- А тепер дивись на результати. Для того щоб порахувати дев'ять зубочисток, у тебе пішло 2.3 секунди. А для того щоб порахувати п'ять, - всього 0.4 секунди. Тебе це не дивує?

- Хм. Вдруге було майже вдвічі менше зубочисток. Але порахувала я їх майже вшестеро швидше!

- Різниця в тому, що вперше ти саме рахувала. А вдруге ти просто ПОБАЧИЛА їхню кількість!

- А це вже цікаво.

- Очманіти, як цікаво! У середньому люди одразу бачать все від одного до п'яти. Деякі одразу бачать шість. Більше шести - вже рідкість.

- Але я й не чекаю, що хтось буде рахувати кількість пунктів. У чому зв'язок?

- Людина в середньому не може утримувати в голові більше п'яти пунктів одночасно. Ми можемо цього не помічати, але різниця суттєва.

- Ну так. Якщо подивитись з одного боку, різниця в дві секунди невелика. Але якщо подивитись з іншого, то різниця у шість разів - це дуже багато.

- Так працює людський мозок. Насправді люди дуже ліниві. Якщо нам покажуть слайд, який складно сприйняти з першого погляду, мозку буде ліньки це робити.

- Тобто, магічне число це п'ять? П'ять пунктів на слайді?

- Можна п'ять, можна менше, навіть один. Але не більше п'яти. Це абсолютний максимум.

- Я зрозуміла.

- До речі, в тебе будуть ілюстрації?

- Ні.

- Відповідь неправильна!

- Блін. Я пожартувала!

- Ха-ха. Ілюстрації швидше сприймаються, ніж текст. Давай так, одна перевага на слайд та релевантна ілюстрація.

- Одна? Це вісімнадцять слайдів замість одного! Я і так у регламент не вкладаюся! Глядачі встигнуть постаріти до кінця презентації.

- Насправді все навпаки. Ти швидше опрацюєш багато маленьких слайдів, ніж один величезний. Тому що мозок глядачів і твій, до речі теж, набагато ефективніше працює з однією думкою одночасно.

- Звідки ти все це знаєш?

- Просто треба думати як споживач. У твоєму випадку - як глядач. А ще треба не забувати, що люди це ліниві тварини. Які поводяться примітивніше, ніж нам хотілося б думати.

- Марку, ти - геній!

- Ні. Це просто моя робота. Бізнес нашої компанії базується на вивченні людської поведінки.

- Добре, що далі?

- Це все.

- Це все?! Мені більше нічого не треба міняти?

- Слайди - то найменша з проблем. Не так вже й важливо, що ти презентуєш, важливо як.

- Я вся до уваги.

- Не ображайся, але сьогодні ти виглядала як нудний викладач із совкового університету.

Я роблю глибокий вдих. Розуміючи, що Марк сто відсотків правий, мені все одно важко сприймати критику. Він безтурботно продовжив.

- Місяць тому я обрав тебе не просто так. Знаєш чому?

- Після сьогоднішнього виступу - гадки не маю.

- Ти дуже жива та не шаблонна у спілкуванні. І ти - єдиний співробітник компанії, який може легко зі мною жартувати, а це великий показник. Але на сцені ти все це закрила в собі. Чому?

- Важко відповісти. По-перше, я хвилювалася. По-друге, не було часу відрепетирувати. Але в мене складається враження, що ти знаєш причину краще за мене.

- Ти занадто серйозно ставилась до свого виступу.

- Як можна несерйозно ставитись до головної презентації нашої компанії? Це шанс всього мого життя - виступити на такій великій сцені.

- Знаєш, як ти отримала цей шанс? Ти його отримала, коли була собою. Тепер, раптово, ти вирішила копіювати сіру масу і провести чергову презентацію, від якої хочеться спати.

- Окей, Марку, я тебе зрозуміла.

- Катю, якісну роботу можливо робити і через силу, але не довго. Багато якісної роботи можливо зробити, лише якщо в тебе є ентузіазм. Працювати з ентузіазмом можливо, тільки якщо тобі подобається, що ти робиш.

- Капітан очевидність. Капітан очевидність. Капітан очевидність.

- Капітан очевидність був сьогодні на сцені. Якщо тобі не подобається твоя власна презентація, просто немає шансів, що вона сподобається іншим. Єдиний спосіб добре виступити - це отримувати задоволення. Єдиний.

- Тут я згодна.

- Ти працювала у нас багато років, зробивши тонну креативної роботи. Ти все це робила через силу?

- Якби я стільки працювала через силу, я б вже вбила себе якимсь збоченим способом.

- Краще і не скажеш.

- Добре. Марку, якби ти був у моїй ситуації прямо зараз, щоб ти робив?

- По-перше, їдь додому. По-друге, збери валізу. По-третє, лягай спати. Слайди можна і в аеропорту доробити, там небагато роботи. Перед виступом подивись якийсь камеді стендап, бажано з імпровізацією.

- Окей. У мене лише одне запитання. Звідки ти знаєш, що в мене ще не зібрана валіза?

Він просто усміхнувся. Йому навіть не треба було відповідати. Ми надто довго працюємо разом.

- Марку, ти настільки добре мене знаєш, що це лякає.

- Мене дивує, що ти сама себе не знаєш.

Я навіть не знала, що відповісти. Декілька секунд незручного мовчання, потім Марк підняв руку і голосом проповідника сказав:

- "Вставай та йди!"